В історію нашої країни вкарбовані страшні сторінки Другої Світової війни і радість великої Перемоги. Велике значення у її здобутті мали підпільні групи та партизанські загони, в які об’єднувались люди, що знаходились на окупованій території: селяни, робітники, преставники інтелігенції і навіть школярі-підлітки. Відома партизанська організація «Партизанська іскра» діяла у с. Кримка Первомайського району на Миколаївщині. 12 жовтня виповнюється 114 років з дня народження керівника цієї організації Моргуненка Володимира Степановича.
Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня – ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 р. іскровці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри», у тому числі й В.С.Моргуненко, були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників вивели на вулицю для фотографування, потім їх зв’язали за руки дротом по двоє і вивели з воріт жандармерії.
На околиці села Кримка загинули юні герої. Хто ж вони, ці юні герої, що ввійшли у безсмертя? За які подвиги шанує їх народ? За що їм вдячні нащадки?
Керівником організації був комуніст-підпільник, директор місцевої середньої школи Володимир Степанович Моргуненко, залишений за завданням Драйкому партії на окупованій ворогом території.
В перший день березня жандарми оточили село, намагаючись взяти живцем командира «Партизанської іскри» Парфена Гречаного, який переховувався на горищі кузні. Йому вдалося вирватися з оточення, але за кілька кроків до лісу ворожа куля наздогнала Парфена. Смертельно поранений, він продовжував відстрілюватись. Останню ж кулю приберіг для себе…
Не можна без болю й хвилювання читати листи Даші Дяченкі, написані в тираспольській катівні. «Прикро,- писала вона в одному з них,- що доводиться так рано вмирати, адже не здійснилося ще багато дівочих мрій. За довгі дні в тюремній камері я багато передумала, оглянула своє коротеньке життя. І, віриш, кожного разу доходила до висновку: жила правильно, інакше не могла б жити…»
Трагічно склалася доля більшості членів «Партизанської іскри». Та імена і подвиги їхні не забуті. Вони викарбувані не лише на граніті, але в серцях мільйонів. Організація була розгромлена, юні герої загинули, та життя і після смерті іскрівців продовжувало вписувати нові дати в щоденник їхнього подвигу.