25 травня 1926 року в Парижі Самуїл Шварцбард під приводом помсти за єврейські погроми сімома пострілами з пістолета вбив Симона Петлюру, колишнього Головного отамана військ УНР і Голову Директорії.
Суд присяжних, що проходив під тиском мобілізованої европейської комуністичної та проєврейської преси, що знаходилися фактично на утриманні більшовицької влади в Москві, виправдав вбивцю.
Самуїл (уроджений Шльома Шварцбурд) Шварцбард народився в Ізмаїлі у 1886 році. Після наказу російських властей всім євреям залишити 50-кілометрову прикордонну смугу, його сім’я переїхали до міста Балта (нині Одеська область), де Шварцбард захопився анархістськими ідеями і з 1903 року почав співпрацювати з єврейською підпільною організацією «Іскра». Кілька разів він був заарештований, а після поразки революції 1905 року виїхав спочатку до Румунії, потім до Австро-Угорщини, де два рази був засуджений за пограбування і депортований за межі імперії. В 1910 році він оселився в Парижі, де працював годинникарем. З початком Першої світової війни Шварцбард три роки брав участь у військових діях в складі Іноземного легіону, а після поранення в 1917 році був демобілізований і у вересні цього ж року повернувся в Балту.
В червні 1919 року Шварцбард вступив до Червоної армії і деякий час воював у бригаді Котовського. Після захоплення Одеси білими військами, видаючи себе за французького ветерана, знову виїхав до Франції. Прибувши до Парижу у січні 1920 року Шварцбард дізнався, що 14 членів його родини, включаючи батьків, які проживали в Бесарабії, стали жертвами єврейських погромів. В 1925 році він отримав французьке громадянство і працюючи, годинникарем, займався літературною творчістю. Цього ж року він вступив у прорадянський “Союз українських громадян”.
У 1924 році Симон Петлюра через вторгнення більшовиків до України був змушений емігрувати до Парижа, де продовжував свою діяльність: інформування світу про українське питання, Українську державу і спроби залучитися підтримкою західних політиків, збереження антибільшовицької боротьби.
З 1925 до 1940 року в Парижі виходив журнал “Тризуб”. Петлюра продовжував активно спілкуватися з керівниками Румунії, Польщі, Франції, Англії для того, щоб організувати антибільшовицьку боротьбу, яка була доволі успішною, оскільки чекістські зведення за 1924-1927 роки рясніють повідомленнями про підтримку УНР цими країнами і про можливість відновлення боротьби. Такі ж настрої панували і серед населення України.
У 1926 році у Польщі відбувся переворот, і до влади прийшов Юзеф Пілсудський, який був товаришем Петлюри і з яким вони уклали Варшавський договір. І в українських, і в польських колах з’являються перспективи на продовження боротьби. Більшовики вбачали у цьому велику загрозу, оскільки нова війна ставала реальністю і, очевидно, саме тому прийняли рішення про знищення Симона Петлюри.
25 травня 1926 року о 14:15 Самуїл Шварцбард підійшов до Петлюри, який стояв біля книжкової крамниці на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель у Латинському кварталі Парижу і, попередньо звернувшись до нього, щоб роздивитись обличчя, зробив сім пострілів.
Шварцбард отримав наказ вбити Петлюру від агента ГПУ Росії Михайла Володіна, з яким неодноразово зустрічався з січня 1926 року, що підтвердив на суді сам Шварцбард.
На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Зокрема колишній член Центральної ради від Єврейської соціал-демократичної робітничої партії Арнольд Марголін, який подав у відставку після Проскурівського погрому 1919 року, на суді заявив, що український уряд і Петлюра зокрема робили все можливе для запобіганню єврейських погромів.
Однак ці свідчення не були взяті до уваги — через декілька днів суд фактично перейшов від розгляду справи про вбивство, у якому зізнався Шварцбард, до аналізу діяльності уряду Петлюри в роки Україно-радянської війни. Не вплинуло на рішення суду і покази свідка, який особисто знав Шварцбарда і чув від нього, що план вбивства Петлюри той обговорював з агентом ГПУ. Через вісім днів Самуїл Шварцбард вісьмома голосами проти чотирьох був виправданий і звільнений в залі суду.
25 травня 2026 року виповнюється 100 років з дня трагічної загибелі (дня пам’яті) Симона Петлюри ‒ видатного українського державного і культурного діяча, борця за незалежність України у ХХ столітті, Голови Директорії, Головного Отамана військ Української Народної Республіки.
Ураховуючи винятковий внесок Симона Петлюри в українське державотворення початку ХХ століття, розвиток української культури та боротьбу за незалежність України, 27 лютого 2026 року студенти 171 групи «Обліку та оподаткування» разом з викладачкою історії України Бондар Л.Б. провели годину спілкування, присвячену видатній історичній постаті Симону Петлюрі – борцю за українську державність.
Студенти активно обговорювали актуальність ідей та висловлювань Головного Отамана УНР, які він виголошував понад сто років тому, для сьогодення.
Симон Петлюра ─ український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, а також засновник Українських збройних сил. Проте тривалий час точиться дискусія, нав’язана радянською пропагандою, про те, чи був він національним героєм. Долучайтеся до вивчення історії, щоб запобігати трагічним помилкам минулого!