Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” має непересічне значення: вона примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім’ї — це мир, злагода і спокій.
Щоб студенти 1-го курсу краще змогли розібратись у життєвих проблемах на прикладах героїв «Кайдашевої сім’ї», їм було запропоновано попрощатись з героями, зігравши їх.
Добре справились з цим студенти 111-КІ групи,112-КІ групи та 151-П групи.
Вічна проблема “батьків та дітей” теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак, І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачимо, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Останнім часом усе звертають на “український менталітет”, але здається, що це тільки, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у “кайдашевих звичках”. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за “моє” готові на все.
“Кайдашеві звички”, на жаль, ще живуть серед нас. Але що цікаво — сміятись над Кайдашами — сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!